Руська правда є першою найважливішою пам’яткою в історії права і держави Україна. Праця цікавить істориків, юристів, філологів та інших вчених із різних країн вже протягом багатьох століть. Досі точаться дискусії, до права якої країни вона належить і на правові системи яких країн вплинула.
Чим же є Руська Правда?
Це збірка стародавнього права Русі, один з найважливіших документів в історії України. Руську Правду, точніше один з її списків, знайшов В.М. Татищев у 1738 році. Оригіналу документу досі не розшукано.
Науковці виділяють три редакції Руської правди: коротку, розширену та скорочену. Орієнтовною датою прийняття документу є 1016 рік. Найдавнішу, а саме коротку правду, пов’язують із князем Ярославом Мудрим. Її доповненням стала правда Ярославичів, що складена на з’їзді Ярославових синів – князів Ізяслава, Всеволода і Святослава у Вишгороді 1072 року. Розширену редакцію, ймовірно, було складено за часів правління князя Володимира Мономаха (після 1113 року) або ж князя Мстислава Володимировича. Щодо третьої, скороченої редакції, то її, знову ж таки, за припущеннями складено не раніше ХІІ ст.
На думку вчених, Руська Правда є збіркою звичаєвого права, що діяло в Русі протягом тривалого часу до її написання. Письмові пам’ятки звичаєвого права притаманні багатьом народам. Так, німці мають Сахсеншпігель, Швабеншпігель. Подібні документи мають також і чехи.
Звичаєве право – це збір юридичних норм, що постають і розвиваються, набирають сили у житті народу незалежно від закону і без санкції законодавчої влади лише внаслідок загального переконання про потребу підкорятися їм. Так пояснював це юридичне явище видатний вчений Микола Чубатий. Дослідник називав Руську Правду головним твором, де зібрані правові погляди українського народу, підручником пізнання цілої правової системи, пануючої в Київській державі. Документ містить явні гуманістичні положення. Найголовніше – відмова від смертної кари. Для тогочасного суспільства це був без перебільшення прогресивний крок.
Положення Руської Правди вплинули на законодавство Новгорода і Пскова. За літописними згадками князь Ярослав передав правителям Новгорода три документи, серед них і Руську Правду. Праці стали новгородськими святинями, які ретельно зберігали та на яких присягали.
Положення Руської Правди продовжували діяти навіть після падіння Русі як держави. За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені у найвизначнішій пам’ятці українського права гетьманської доби «Права, за якими судиться малоросійській народ» (1743). Цікаво, що окремі приписи Руської Правди знайшли відбиток у народних звичаях України навіть наприкінці ХІХ століття. Не може не вражати 900-річний вплив цього документу на народну свідомість, що її не збили з історичного шляху розвитку ні Монгольське завоювання, ні Польські чи Російські експансивні втручання.
Водночас, норми Руської Правди мали вплив на законодавство Литви та Польщі. Зокрема, на всі пам’ятки литовсько-руської доби: на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 року і Литовський Статут (1529 р., 1566 р., 1588 р.). Сліди Руської Правди помітні зокрема у польських статутах короля Казимира та інших. Зв’язок Руської Правди з Росією припинився дуже швидко: там почала діяти своя система законодавства. За твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв’язок з старовинно-руським правом».
Як підсумок можна сказати, що все вищенаведене однозначно свідчить про великий правотворчий потенціал української нації, яка спроможна як зберігати свої правові звичаї навіть в умовах вимушеної бездержавності, а також приймати такі документи, що за своїм впливом виходять далеко за межі часу і місця їх створення.
Автор: Семен Гришин
Тисни сюди та дивись найкращі відеоматеріали з наших заходів.
Освітня асамблея є також і в Telegram. Підпишись на канал!