Ознаки та методи пропаганди. Ілларіон Павлюк

Пропаганда
Пропаганда – розхитування відчуття норми. Вона має конкретну мету, відповідно до якої підбирає потрібну інформацію.
Пропаганда – це не обов’язково брехня. Пропаганда вищого ґатунку оперує правдивими фактами, з посиланнями на джерела, які ви можете перевірити.
Об’єктивність – головна зброя сучасної пропаганди.
Пояснення: Візьмемо поняття, яке має однозначну негативну оцінку, наприклад, “педофілія”. Якщо ви журналіст і повинні зробити матеріал про злочин педофіла, як можна його зробити об’єктивним? Подати дві точки зору, в тому числі, точку зору злочинця, у якого можуть бути свої причини піти на злочин: психологічна дитяча травма, незнання віку своєї жертви тощо. По суті озвучування точки зору злочинця схоже на намагання його виправдати.
Висновок: є поняття, які неможливо висвітлити об’єктивно, бо будь-яке намагання знайти на них другу точку зору лежить поза межами прийнятного. Тому сліпа об’єктивність – це зброя пропаганди.

Пропаганда: відкрита і прихована

  • Відкрита: її джерело і мета очевидні, тому її легко сприймати критично (наприклад, листівки, які розповсюджували нацисти із закликом до радянських солдат здатися).
  • Прихована: маскується під суспільноважливу інформацію. Для пропагандистського медіа важливо приховати, хто за ним стоїть, і якою є його мета. Натомість пропагандистські ЗМІ декларують себе як об’єктивні медіа.

Основні види прихованої пропаганди:

  • – конструктивна
  • – деструктивна

Конструктивна пропаганда робить неприйнятне нормою. Що мається на увазі: Є таке поняття, як “вікно Овертона”: політична концепція авторства Джозефа Овертона (маніпулятивна технологія), у якій він прописав (теоретично), як поетапно можна змінити суспільну думку, як розхитувати у суспільстві поняття норми. Наприклад, як зробити явище канібалізму прийнятним для суспільства. Все починається з того, що пропагандист обирає абсолютно неприйнятне для суспільства поняття.

Мета: змінити суспільну думку про нього на протилежну.

Приклад: поняття канібалізм.

  1. Крок перший: почати про канібалізм говорити – не важливо, у якому ключі. Поступово це явище із немислимого стає радикальним: явище канібалізму все ще огидне для вас.
  2. Поступово канібалізм починаємо розглядати з різних боків: розповідаємо про випадки канібалізму під час голодомору (правдиві історії), влаштовуємо дискусії на тему “чи можна дикуна з племені людожерів поставити в один ряд з людиною, що вживала м’ясо собі подібних, щоб врятуватись від смерті?”.
  3. Про канібалізм тепер починаємо говорити делікатно, щоб не образити людей, які вдавалися канібалізму заради порятунку життя, у стані безумства. На цьому етапі відбувається зміна терміну. Наприклад, замість канібалізму починаємо вживати більш делікатний термін – “гомофілія”.
  4. Наступний крок – популяризація явища. Наприклад, починають розповідати про відомих людей, які в певні моменти свого життя куштували людське м’ясо (герой війни, тікаючи з полону, творчі люди заради епатажу тощо). Але вже не називаємо їх канібалами, а гомофілами.
  5. Останній етап: політичний. Вдруге змінюємо термін для позначення поняття на більш нейтральний: тепер не “гомофіл”, а, наприклад, “гемофаг”. Тут можна передбачити покарання законом тих, хто вживає термін “канібали” замість “гемофаги”.
Дієвість цієї концепції Овертона можна довести на прикладі того шляху, яке пройшло явище гомосексуалізму і як змінилось ставлення до нього (хоча за цим не стояла пропаганда, а соціальні процеси).

Це явище пройшло всі етапи за Овертоном (на кожен етап припадає десь рік часу):

  1. Немислиме
  2. Прийнятне
  3. Делікатне
  4. Популярне
  5. Політичне
Тому у випадку з розглядом теми про педофілію (як і про інші категорично неприйнятні явища) не повинно бути об’єктивності. Об’єктивність передбачає викладення всіх точок зору у рівних пропорціях.
Пропаганда маніпулює пропорціями:
Якщо в однакових пропорціях розповісти про бойовика, який врятував життя українського солдата, і про українського бійця, який скоїв убивство жахливим способом (припустимо, що обидві історії правдиві), то глядачі будуть думати про українських солдат як про холоднокровних убивць, а про бойовиків як про нормальних хлопців.
Однак ми повинні розуміти, що це поодинокі вчинки солдат чи бойовиків, на основі яких не можна робити висновки про всю армію. Адже можливо, що на один випадок мародерства в українській армії припадає набагато більша кількість героїчних вчинків.

Питання, які піднімають пропагандисти в Україні:

  • Чи потрібен Донбас?
  • Чий Крим?
  • ополченці чи терористи?
  • чи воює Росія?
  • війна з росіянами чи з Путіним?
  • Кого підтримує Європа?
На ці питання є тільки одна можлива відповідь: Донбас і Крим – це українські території, воюємо з терористами і росіянами, Європа підтримує Україну. Дискутувати над цими питаннями повинно бути табу для українських ЗМІ. Їх може ставити тільки пропаганда. При чому не обов’язково пропаганда буде одразу переконувати вас у протилежному: достатньо просто піддати певні твердження сумніву.
Деструктивна пропаганда робить сподівання марними.
В цьому випадку, пропагандисти щодня, систематично подають погані новини (нехай і правдиві), щоб посіяти серед населення зневіру у майбутньому, знищити мотивацію. Але у чому брехня цієї пропаганди? В тому, що життя ніколи не складається з чорного і білого: є втрати і є надбання. Звичайні, непропагандистські ЗМІ, балансують подання негативних і позитивних новин. Пропагандистські ж ресурси системно будуть подавати негатив. Найбільш уразливі для пропаганди люди – особи з чорно-білим світосприйняттям. Найбільш стійкі до пропаганди люди, здатні сумніватися, ті, що схильні піддавати сумніву навіть власну думку.
Приклад: В Україні дуже багато людей сприймають війну як війну “хороших” і “поганих”. Згадаємо другу світову війну: за чорно-білою логікою, якщо Сталін “поганий”, то чи означає це, що Гітлер “хороший”, і навпаки? Звісно, що ні.
Коли хтось каже, що українські солдати “воюють за Порошенка”, а той є “поганим президентом”, то чи означає це, що українські солдати займають сторону “поганого”? Зовсім ні. Треба розуміти, що постать президента у даному випадку не має жодного значення: вона не впливає на необхідність українців дати відсіч окупанту.
Росія незаконно анексувала Крим, і це твердження не можна піддавати сумніву, навіть якби Росія запровадила на окупованих територіях найдемократичніший лад та розвинула екоміку регіону до високого рівня.

Основні риси деструктивної пропаганди:

– правдивість
– патріотичність
– наявність рис якісної журналістики
– тенденційність (єдине, на чому можна “зловити” пропагандистів).

Для того, щоб побудувати якісне пропагандистське ЗМІ, потрібні:

  1. чесні журналісти
  2. принцип об’єктивності
  3. суворий відбір тем
  4. лише один агент впливу: людина, яка свідомо розуміє мету роботи цього ЗМІ
*** В контексті сьогоднішніх подій, нормами можна вважати твердження про те, що Крим – це Україна, що здатні до цього чоловіки в умовах війни йдуть боронити свою країну, що Донецьк і Луганськ – це українські міста. Завдання пропагандиста – піддати ці твердження сумніву. І, на жаль, зробити це цілком реально.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.