Український кодекс 1743 року: чому про нього варто знати.

Український кодекс 1743 року має цікаву історію та є доказом рівня освіченості тодішнього українського суспільства.

8 липня 1743 року у Глухові після 15 років наполегливої праці спеціальна комісія підписала проект кодексу, що мав систематизувати та об’єднати в собі основні норми права, що діяли на той момент в Україні. Це великий масив законодавчих актів, прийнятих протягом XVI – XVIII століть.

Оригінальна назва документу: «Права, за якими судиться Малоросійський народ». Це був якісний як для того часу акт, що вказував на високий рівень правових знань та юридичної практики в тодішній Україні.

Ось деякі факти про кодекс:

  1. Робота над кодексом тривала 15 років.
    Достатньо значний час, що говорить про фундаментальність підходу.
  2. До складу комісії входили, в той чи інший час, близько 49 осіб.
  3. Кодекс включив в себе норми права, що тоді діяли в Україні: Литовські статути, Зерцало Саксонів, право Магдебурзьке, українське звичаєве право.
    До речі, того самого Магдебургського права, якому в Києві встановлено пам’ятник. І питання про європейськість України в цьому контексті одразу відпадає. Усе право, що тоді діяло на наших землях, було породженням західної цивілізації. І, головне, сприймалось як питомо українське. Ось слова одного з членів комісії: «Ми маємо найліпші закони, які тільки може мати найшляхетніший та найвільніший народ у світі». Водночас, також у кодекс додали окремі положення російського права.
  4. Склад комісії вражає освіченістю, ерудованістю та професійністю учасників.
    Лише декілька прикладів. Лохвицький сотник Василь Стефанович, активний учасник роботи над кодексом, закінчив Київську Академію. Потім ще близько семи років вчився в Саксонії, Моравії, Чехії (Прага), Австрії (Відень), Італії (Рим, Мілан, Венеція). Завершив навчання в цісарському і королівському Леопольдинському університеті (Бреслау). Інший член комісії, Петро Апостол, молодший син гетьмана Павла Апостола, володів латинською, німецькою, італійською, французькою, польською мовами й був спеціалістом у точних науках.

    До складу комісії входив і генеральний хорунжий Михайло Ханенко, нащадок гетьмана України. Він навчався у Київській Академії, закінчив освіту у Львові. Був надзвичайно освіченою людиною. Володів великою бібліотекою. Зокрема мав працю Б. Карпцова «Practicae Novae Imperialis Rerum Criminalium Synopsis». Коли Ханенко висилав сина на навчання за кордон, за давньою традицією, наказав йому вивчити латинську, німецьку, французьку та італійську мови, читати авторів в оригіналі, вивчати риторику, поетику, історію, логіку, фізику з метафізикою, політику, економію та юриспруденцію. Ханенко залишив «Дневник», що його історики оцінюють як важливе джерело історії України XVIII ст. Членом комісії також був Василь Лисаневич, латиніст і правник, до якого звертались за консультаціями до глибокої старості. Також до складу комісії входили поважні судді із авторитетом та великим практичним досвідом. Це генеральний суддя Іван Борозна та генеральний обозний і генеральний суддя Яків Лизогуб. Решта членів комісії так само були видатними і знаними людьми.
  5. Ініціатором розробки кодексу був російський уряд.
  6. Кодекс не набрав чинності через безвідповідальність російських чиновників, які мали надати свою думки про нього імператору, чого не змогли зробити.
    А все тому, що не знали ні Литовського Статуту, ні німецького права. Також причиною була і відсутність одностайності щодо його положень серед членів комісії.
  7. Хоча кодекс не набрав сили, його масово використовували як підручник з українського права та коментар до Литовських Статутів та Магдебурзького права.
    Усе це говорить про високу якість документу.
  8. Про кодекс було надовго забуто, доки в кінці XIX століття в архівах його не знайшов видатний юрист і вчений О.Кістяківський.
    Знахідка вразила всіх. Адже переконливо доводила, яким високим був рівень тодішньої юридичної практики і науки в Україні.

    Звісно, положення цього документу для сучасного суспільства видаються застарілими і навіть шокуючими. Так, за вчинення злочинів передбачалось активне застосовування тілесних покарань. Або до прикладу, у сфері цивільного права встановлювалось, що повноліття чоловіки досягають у 18 років, а жінки – у 13. Проте, тогочасне суспільство вважало такі приписи нормою. Може здатись, що такий історично застарілий документ не вартий уваги. Але це не так.

    Чи хотілося би, щоби згадані норми кодексу діяли зараз? Певно, що ні. Проте, дуже би хотілося, щоби в наш час робота над документами, від яких залежить доля людей, вирізнялась не меншою фундаментальністю, ніж ми це бачимо на прикладі комісії, що створила Український кодекс 1743 року.

    І наостанок. Виникає питання. Чим більше захоплюватись: професійністю чи освіченістю авторів кодексу? Якщо перше викликає повагу, то друге просто захоплює.

    І говорячи про сучасне право в Україні, з впевненістю можемо сказати одне: традиції у нього значні!

    Автор: Семен Гришин
український кодекс 1743 року

Тисни сюди та дивись найкращі відеоматеріали з наших заходів.

Освітня асамблея є також і в Telegram. Підпишись на канал!